НУВГП
English version
УКРАЇНА, м. РІВНЕ, вул. СОБОРНА, 11
ЗАСНОВАНО У 1915 РОЦІ.   1959 - Український інститут інженерів водного господарства,   1995 - Українська державна академія водного господарства,   1998 - Рівненський державний технічний університет,   2002 - Український державний університет водного господарства та природокористування,   2004 - Національний університет водного господарства та природокористування
   ГОЛОВНА                         
 МУЗЕЙ
  ІСТОРІЯ 
  КЕРІВНИКИ 
  УНІВЕРСИТЕТУ 
  ПОЧЕСНІ  ПРОФЕСОРИ 
  ВІРТУАЛЬНИЙ
  ЛЕКТОРІЙ 
  КЛУБ  ВИПУСКНИКІВ 
Музей
ФІЛІПОВИЧ
Єва Олександрівна
завідувачка музею історії
Національного університету
водного господарства та природокористування
Традиційне питання
Осінь для музею історії нашого університету завжди гаряча пора. Починаючи з першого тижня нового навчального року, усі першокурсники ознайомлюються ще й з історією свого навчального закладу, в якому оволодіватимуть обраною майбутньою професією.
Ця традиція давня і тому під час екскурсій студенти- першокурсники ще й повинні усвідомити, що у стінах рідної "alma mater" їхні п'ять наступних років будуть сповнені безліччю різних подій, котрі підготують їх до подальшої професійної діяльності та життя взагалі. Дана підготовка відбуватиметься у різноманітних формах передачі соціального досвіду, головну роль у яких відіграють усталені традиції Національного університету водного господарства та природокористування.
Без традицій жодна соціальна група довго проіснувати не зможе тому, що тоді втратиться зв'язок між поколіннями і не буде забезпечена їх наступність для прийдешнього поповнення. Традиції – це не тільки виховний, а і організуючий важіль впливу на формування, збереження і розвиток колективу. Внутрішнє життя НУВГП не уявляється без посвяти в студенти, без звичаїв та норм співжиття в студентському гуртожитку, без традиційного фестивалю "Студентська весна" та різних конкурсів університетського значення, без відзначення переходу на наступний курс ("Ніч спалених конспектів"), без святкування "Екватору" навчання, без публічного вручення дипломів, без випускного вечора та безлічі інших писаних і неписаних традицій...
В різні часи студентський колектив дотримувався різних традицій, які в переважній більшості нав'язувалися молоді ззовні – від компартійних органів, комсомолу чи інших громадських спілок. Але студенти, окрім "обов'язкових" традицій, дотримувалися ще й своїх – неофіційних традицій, які для загалу не афішувалися. Про такі традиції стає відомо аж через десятки років на зустрічах випускників тих чи інших випусків. І, що характерно, кожний курс та факультет мав свої, відмінні від інших, так би мовити, "персональні" традиції. Зібраних прикладів вже є чимало і вони, як виявляється, становлять оту саму родзинку конкретних випусків, курсів та груп...
Кожна зустріч випускників-водників – це не тільки хвилююча подія, до якої ретельно і відповідально готуються, а це ще і барометр міцності та тривалості студентської дружби. Як би там не було, але традиція зустрічатися через п'ятирічні терміни після останньої зустрічі притаманна усім колишнім студентам. І не тільки нашим "водникам"...
Не раз доводилося спостерігати, як новоспечені випускники НУВГП із щойно отриманими дипломами спускаються з актової зали до виходу, а назустріч їм в музей історії університету по сходах піднімаються сивочолі колишні випускники-водники. Така спонтанна зустріч випускників різних поколінь зворушує не тільки випадкових свідків. За рідкими випадками дана подія перетворювалася на німу сцену, коли одні з полегшенням прощалися зі студентським життям, а інші – йшли на зустріч зі своєю студентською молодістю ... в музей. Тоді у молодих на обличчях читалося замішання: "Невже і ми колись будемо такими?", а у старших – на устах з'являвся поблажливий усміх...
Проте одна традиція НУВГП може бути втраченою назавжди. І не тому, що з часом віджила себе.
За часів Радянського Союзу в додаток до диплому випускник отримував ще й "ромбик" – значок випускника. Вручення такого нагрудного знаку було усталеною багаторічною традицією. Такої традиції дотримувалися і за кордоном. Випускники Гарварду та Оксфорду чи інших іменитих університетів розпізнають один одного власне за значками випускників у будь-якому куточку світу. При чому за особливі досягнення у навчанні ці значки можуть бути і золотими, і срібними. Носити подібну відзнаку не тільки почесно, а і престижно для її власника. Таким чином кожний випускник є своєрідною рекламою своєї "alma mater".
З початку здобуття Україною своєї незалежності, усі символи колишнього Радянського Союзу було скасовано. У нестабільні часи перехідного періоду якийсь час навіть дипломи випускникам виписувалися ще старого зразка. Та й синенькі паспорти громадяни України отримали майже через якихось неповних десять років. Чимало радянських свят і, пов'язаних з ними традицій, канули в небуття. Поступово народ почав звикати до нової символіки, повертатися до давно забутих своїх традицій та моральних цінностей. Однак, традицію вручати випускникам навчальних закладів ще й значок, якось урядовцями не було взято до уваги і дане питання ніхто не порушував.
То ж давайте не будемо чекати, коли у "високих кабінетах" приймуть рішення знову запровадити практику вручення значків для випускників навчальних закладів України. Чому б дану традицію не відродити в рамках нашого університету для своїх же випускників?
А якими з цього приводу будуть думки та ідеї у ректорату, студентського профкому та парламенту, самих студентів та колишніх наших випускників?
Єва ФІЛІПОВИЧ,
завідувачка музею історії НУВГП
© 2001-2011  Національний університет водного господарства та природокористування.
Україна, 33028, м. Рівне, вул. Соборна, 11.
Виготовлено в відділі технічних засобів навчання та навчальних комп'ютерних технологій.